Златовласка і три ведмеді

Жили собі колись в лісі, у маленькій дерев'яній хатинці, три ведмеді. Був там величезний Тато Ведмідь, ведмедиця Мама середнього зросту і крихітний Ведмедик-малюк. Одного ранку Мама Ведмедиця зварила на сніданок кашу. Але каша була надто гаряча, і їсти її було ще рано. — Ходімо прогуляємося лісом, — сказав Тато Ведмідь, — поки наша каша прохолоне. І троє ведмедів вийшли з хатинки, а двері лишили трошечки відчиненими.

Незабаром лісом ішла маленька дівчинка. Її кучеряве волосся було золоте, наче сонечко, тому всі звали її Златовласка. Вона побачила хатинку, а ще побачила, що двері відчинені. — Агов! Є тут хто? — гукнула вона. Ніхто не відповів. Дівчинка була цікава, та ще й голодна, тож навшпиньки зайшла досередини. А там на столі стояли три миски з кашею.

Вона скуштувала кашу з величезної миски. — Ой! Ця каша надто гаряча! Вона скуштувала кашу із середньої миски. — Бр-р! Ця каша надто холодна! Тоді скуштувала кашу з крихітної мисочки. — Ммм! Ця каша саме така, як треба! І з'їла її всю-всю, до останньої ложечки.

Потім Златовласка побачила три стільці. Вона сіла на величезний стілець. — Цей стілець надто твердий! Вона сіла на середній стілець. — Цей стілець надто м'який! Тоді сіла на крихітний стільчик. — Цей стільчик саме такий, як треба! Але вона крутилася та вертілася, і тріск! Стільчик розсипався на шматочки, а вона — бух! — упала на підлогу.

Тепер Златовласці дуже захотілося спати. Вона піднялася сходами нагору й побачила там три ліжка. Вона лягла на величезне ліжко. — Це ліжко надто високе! Вона лягла на середнє ліжко. — Це ліжко надто низьке! Тоді лягла на крихітне ліжечко. — Це ліжечко саме таке, як треба. Вона натягнула клаптикову ковдру, і за мить міцно заснула.

Невдовзі три ведмеді повернулися додому. — Хтось їв мою кашу, — сказав Тато Ведмідь своїм величезним голосом. — Хтось їв мою кашу, — сказала Мама Ведмедиця своїм середнім голосом. — Хтось їв МОЮ кашу, — сказав Ведмедик-малюк своїм тоненьким голосочком, — і з'їли її всю! Тоді вони побачили стільці. — І хтось сидів на моєму стільчику, — вигукнув Ведмедик-малюк, — і зламав його!

Вони піднялися сходами нагору. — Хтось лежав на моєму ліжку, — сказав Тато Ведмідь. — Хтось лежав на моєму ліжку, — сказала Мама Ведмедиця. — Хтось лежав на МОЄМУ ліжечку, — пропищав Ведмедик-малюк, — і ця дівчинка й досі там! Златовласка розплющила очі. Над нею стояли три ведмеді! Вона скочила з ліжка. — Ой! Мені так шкода! — вигукнула вона. — Це я з'їла кашу й зламала стільчик. Не можна було заходити до вашої хатинки без дозволу.

Ведмеді перезирнулися. — Що ж, — лагідно сказала Мама Ведмедиця, — заходити без дозволу було недобре. Але дякуємо, що ти попросила пробачення. Златовласка допомогла Татові Ведмедю полагодити стільчик, а Мама Ведмедиця зварила ще каші, саме такої, як треба, для всіх. Потім Златовласка побігла додому до мами й розповіла їй усе-усе. І відтоді вона завжди стукала в двері й завжди питала дозволу. А іноді вона приходила в гості до Ведмедика-малюка, і вони разом гралися в лісі. На добраніч.