Попелюшка і скляний черевичок

Жила собі колись добра дівчинка разом із мачухою та двома зведеними сестрами. Сестри носили шовкові сукні й спали на м'яких ліжках. А добра дівчинка мусила терти підлогу, мити посуд і спати біля кухонного вогнища, поміж попелом. Тому сестри прозвали її Попелюшкою. Та Попелюшка була лагідна й добра до всіх, навіть до сестер, які були недобрі до неї.

Одного дня з палацу прийшов лист. Королівський син влаштовує великий бал, і запрошені всі! Сестри так зраділи. «Я вберуся в червоний оксамит!» — сказала одна. «А я — в сукню із золотими квітами!» — сказала друга. Попелюшка допомогла їм завити коси й зав'язати стрічки. «Попелюшко, а ти хотіла б піти на бал?» — глузували сестри. «Ха! Дівчина з попелу — і в палаці! Уявляєш?»

Коли сестри поїхали, Попелюшка сіла біля вогню й тихенько заплакала. Раптом кухню залило сріблясте світло. Перед нею стояла її хрещена, яка була феєю. «Ти б дуже хотіла потрапити на бал, правда?» — лагідно спитала вона. «Ой, так», — зітхнула Попелюшка. «Тоді витри оченята, — сказала хрещена. — Збігай у садок і принеси мені найбільший гарбуз, який знайдеш».

Попелюшка принесла гарбуз. Хрещена торкнулася його чарівною паличкою — і шурх! — він став блискучою золотою каретою! Шестеро мишенят із мишоловки стали шістьма гарними білими конями. Товстий щур став кучером із пишними вусами, а шість ящірок із саду стали шістьма слугами. Потім хрещена торкнулася Попелюшки, і її стара сукенка стала сукнею зі срібла й зелені, яскравою, мов зорі. А на ніжках з'явилися два крихітні черевички зі скла.

«Гарно повеселись, — сказала хрещена. — Але пам'ятай: опівночі чари скінчаться». У палаці всі завмерли й задивилися. «Хто ця чарівна панянка?» — шепотіли вони. Навіть сестри її не впізнали. Принц вклонився й запросив її до танцю. Вони танцювали, розмовляли й сміялися разом цілий вечір. Попелюшці було так добре, що вона геть забула про час.

Бом! Великий годинник почав відбивати північ. «Ой лишенько!» — вигукнула Попелюшка. Вона вибігла з бальної зали й помчала палацовими сходами. Бом, бом, бом! Дорогою один скляний черевичок злетів з її ніжки. Піднімати його не було коли. Коли пролунав останній «бом», на ній знову була стара сукенка, а карета стала просто гарбузом, що котився дорогою. Та принц знайшов на сходах скляний черевичок і дбайливо взяв його в руки.

Наступного дня принц сказав: «Я знайду панянку, якій цей черевичок буде якраз». Його посланці ходили від дому до дому. У домі Попелюшки перша сестра тиснула й тиснула, але її ступня була завелика. Друга сестра пхала й пхала, але її ступня теж була завелика. «Можна мені спробувати?» — тихо спитала Попелюшка. Сестри засміялися. Але черевичок ковзнув на її ніжку легко, мов рукавичка. А тоді вона дістала з кишені фартуха другий черевичок!

Сестри впали навколішки. «Пробач нам, будь ласка, що ми були такі недобрі», — сказали вони. А Попелюшка, у якої було найдобріше серце на світі, обійняла їх і сказала: «Я прощаю вас від усього серця». Невдовзі принц і Попелюшка одружилися. Попелюшка покликала сестер жити в палаці, і вони навчилися бути добрими. І всі жили довго й щасливо. На добраніч.