Лев і Мишка

На широкому золотому степу, під високою акацією, спав лев. Він був найбільший і найсильніший лев на світі, а його хропіння гриміло, мов грім. Р-р-р... р-р-р... Повз нього бігла маленька мишка й шукала насінинки. Вона так поспішала, що не дивилася, куди біжить. Тупу-тупу — через велику лапу, і просто на лев'ячий ніс!

Лев прокинувся і голосно чхнув. "А-па-ЧХИ!" Одним швидким рухом лапи він схопив мишку за хвостик. "Хто посмів розбудити царя степу?" — заревів він. Мишка затремтіла. "Ой, будь ласка, великий Леве, пробач мені! Я не хотіла тебе будити. Відпусти мене, прошу. Може, колись і я тобі стану в пригоді."

Лев засміявся так, що листя на дереві затрусилося. "Го-го-го! Ти? Мені допоможеш? Крихітна мишка допоможе величезному леву?" "Ха-ха-ха! Ось так смішно мені не було цілий рік!" Але лев не був голодний, а мишка була така маленька, і так гарно попросила вибачення. "Біжи, малятко," — усміхнувся він і розтулив лапу. "Дякую, дякую!" — пискнула мишка. "Я цього не забуду!" І втекла в траву.

Минуло кілька днів. Лев ішов високою травою й шукав прохолодне місце, щоб відпочити. Він не помітив великої мотузяної сітки, яку мисливці сховали на стежці. Ш-шух! Сітка впала на нього. Лев смикнувся. Лев штовхався. Лев покотився. Але чим дужче він пручався, тим міцніше трималися мотузки. "Рятуйте!" — заревів він. Його могутній рев покотився по всьому степу, аж до самої річки.

Далеко-далеко мишка почула цей рев. Вона впізнала цей голос! "Це мій друг лев," — сказала вона. "Він у біді!" Інші звірі тікали від гучного звуку. А мишка побігла просто до нього, так швидко, як тільки несли її крихітні лапки. Крізь траву, через камінці, під кущами, тупу-тупу, тупу-тупу, аж поки знайшла лева, що заплутався в сітці.

"Не турбуйся, Леве," — сказала вона. "Я прийшла тобі допомогти." "Ти?" — промовив лев, але цього разу не засміявся. Мишка видерлася на сітку й почала гризти мотузки своїми гострими зубками. Гриз-гриз — і дзінь! Одна мотузка луснула. Гриз-гриз — і дзінь! Луснула ще одна. Вона гризла й гризла, а діра в сітці ставала все більша й більша.

Нарешті діра стала достатньо великою. Лев вибрався з сітки й струснув свою пишну золоту гриву. Він був вільний! Лев глянув на крихітну мишку, і очі його сповнилися вдячності. "Маленька подруго," — тихо сказав він, "я сміявся з тебе. Я казав, що мишка ніколи не зможе допомогти левові. А ти врятувала мені життя. Мені соромно, що я сміявся." Мишка усміхнулася. "На те й друзі."

Відтоді лев і мишка стали найкращими друзями. Мишка часто їздила на лев'ячій голові, високо над травою, а лев дбав, щоб ніхто її не скривдив. І лев завжди пам'ятав: немає надто маленьких друзів, і жодна доброта не буває марною. Під великою акацією вони разом дивилися, як з'являються зорі. На добраніч.