Три поросятка

Жили-були три поросятка. Жили вони з мамою в хатинці наприкінці сільської вулички. Одного ясного ранку мама зав'язала їм обід у три хусточки в горошок. «Ви вже підросли, — сказала вона. — Ідіть і збудуйте собі домівки. Та будуйте їх гарненько». Рушили поросятка в дорогу повз живоплоти та отари овечок і співали: «Туп-туп-туп, туп-туп-туп, троє поросят в путь ідуть!»

Перше поросятко зустріло чоловіка з возом соломи. «Солома легка, робота швидка, буде хатка в мене за мить ока!» Коли це йде вовк, довгий, худий і голодний. «Поросятко, поросятко, впусти мене!» «Ні-ні-ні, присягаюсь щетинкою на моєму підборідді!» «Тоді я дмухну, і я пихну, і хатку твою рознесу!» Фу! Фух! Вжжжих! Полетіла солома, і побігло поросятко геть.

Друге поросятко зустріло чоловіка з возом гілочок. «Гілочки дешеві, гілочки гарненькі — ось і хатка для ніжок, затишна й маленька!» Ледве воно присіло, як вбігло перше поросятко, а за ним і вовк. «Поросятко, поросятко, впусти мене!» «Ні-ні-ні, присягаюсь щетинкою на моєму підборідді!» «Тоді я дмухну, і я пихну, і хатку твою рознесу!» Фу! Фух! Тріск-торох! Попадали гілочки, і побігли геть два поросятка.

Третє поросятко зустріло чоловіка з возом цегли. «Цегла важка, робота повільна, зате хатка стоятиме сильна». Цілий тиждень воно працювало: цеглинка до цеглинки, цеглинка до цеглинки. І збудувало міцні дубові двері та високий димар. Тільки-но воно розпалило вогонь, як стежкою прибігли, перекидаючись, двоє поросяток. «Швидше заходьте!» — сказало третє поросятко. Клац! — клацнула клямка, і ось вони вже всі разом, у теплі й безпеці.

Коли це приходить вовк. «Поросятко, поросятко, впусти мене!» «Ні-ні-ні, присягаюсь щетинкою на моєму підборідді!» «Тоді я дмухну, і я пихну, і хатку твою рознесу!» Він дмухав, аж вушка почервоніли. Він пихкав, аж хвіст сторчма став. Але жодна цеглинка не ворухнулась. Тоді вовк вигадав хитрість. «Поросятко, я знаю поле з чудовою ріпою. Зустрінемось завтра о шостій і накопаємо її разом».

Та третє поросятко було кмітливе. Воно встало о п'ятій, дотюпало до поля й повернулося додому з повним кошиком ріпи ще до того, як заспівав півень. О шостій вовк постукав. «Ти готовий, поросятко?» «Готовий? — відповіло поросятко через двері. — Я вже сходило й повернулось, а ріпа вже в горщику. Дуже смачна, дякую». Вовк тупнув лапою. А тоді набрав у груди найбільше повітря за все своє життя.

Він дмухав, поки не лишилося дмуху. Він пихкав, поки не лишилося пихкання. Скоро в ньому не залишилося нічого, крім тоненького писку. Похитуючись, виліз він на дах, щоб зазирнути в димар. А вогонь уже погас, і поросятка поставили просто під димарем велику діжку з теплою водою для купання. Ковзь, шмиг, бух, плюх! Упав вовк у мильну піну. Вистрибнув він звідти з бульбашкою на носі, помчав за гору й більше ніколи не повернувся.

Наступного дня до поросяток прийшла мама, і вона дуже втішилась. Перше поросятко постелило всім м'які ліжка з соломи. Друге поросятко склало гілочки для вогню. А третє поросятко пильнувало цегляні стіни навколо них. Тієї ночі вітер спустився вуличкою. Він тихесенько сказав «фу». Він ніжненько сказав «фух». Та нічого не ворухнулось. Троє поросяток лежали в рядочок, у теплі та ситі після ріпи. Добраніч, поросятка. Добраніч.