Три козлики

Жили собі колись три козлики-брати, і всі вони мали прізвище Груфф: найменший, середній і найбільший — великий-превеликий. Цілу зиму вони їли сухе сіно, і тепер дуже зголодніли. А за долиною, по той бік бурхливого струмка, зеленів схил, весь укритий солодкою травою та польовими квітами. — Ходімо на гору, — сказали козлики, — і будемо їсти, поки не поправимось! Але щоб потрапити туди, треба було перейти дерев'яний місток.

А під тим містком жив троль. Він був кострубатий і бурчливий, ніс мав довгий, як морквина, а волосся — наче замшілий камінь. Він не любив, коли хтось ходив його містком. Ніколи-ніколи. — Це МІЙ місток, — бурмотів він собі під ніс. — Хто по ньому піде, той матиме справу зі мною! І сидів він у тіні, чекав і прислухався.

Перший на місток ступив найменший козлик Груфф. Цок-цок, цок-цок! — застукотіли його маленькі копитця. — Хто це цокотить по моєму мосту? — загарчав троль, виставивши голову. — Ой, це лише я, маленький козлик Груфф, — відповів козлик тоненьким голосочком. — Іду на гору поїсти солодкої травички. — Ні, не підеш! — сказав троль. — Я тебе з'їм!

— Ой, будь ласка, не їж мене, — попросив маленький козлик. — Я ж такий малесенький. Зачекай на мого брата, середнього козлика Груффа. Він набагато більший за мене. Троль почухав свою мохнату голову. — Більший, кажеш? Гм. Ну гаразд, іди. І цок-цок, козлик весело перестрибав місток і побіг на зелену траву на горі.

Незабаром на місток вийшов середній козлик Груфф. Цок-цок, цок-цок! — Хто це цокотить по моєму мосту? — загарчав троль. — Це я, другий козлик Груфф, — відповів козлик середнім голосом. — А я тебе з'їм! — Ой, не раджу, — сказав козлик. — Зачекай на мого старшого брата. Він набагато-набагато більший за мене. — Гаразд, — сказав ненаситний троль. — Іди. І середній козлик побіг на гору.

Тоді прийшов найбільший козлик Груфф. ЦОК-ЦОК! ЦОК-ЦОК! Місток скрипів і стогнав під ним. — ХТО ЦЕ ТОПОЧЕ ПО МОЄМУ МОСТУ? — заревів троль. — ЦЕ Я, ВЕЛИКИЙ КОЗЛИК ГРУФФ! — відповів козлик великим-превеликим голосом. — А я іду тебе з'їсти! — крикнув троль і виліз на місток. — Ну йди сюди! — сказав великий козлик. — У мене два міцні роги, і я тебе не боюся!

Великий козлик Груфф нагнув роги й кинувся на троля. Бух! Він скинув його просто з містка, і плюх! — троль упав у бурхливий струмок. Холодна вода понесла його, а він бовтався й хлюпався, аж до самого кінця долини. — Бр-р-р! Який холодний струмок! — бурчав троль. — Піду пошукаю собі інший місток, де козлики приємніші! І більше він ніколи не повертався.

А великий козлик Груфф перейшов місток — цок-цок — і піднявся на гору до своїх братів. Там вони їли солодку зелену траву та польові квіти, їли й їли, аж поки стали такі круглі й ситі, що ледве дошкандибали додому. А якщо не схудли, то й досі гладенькі. Ось і казочці кінець, а хто слухав — молодець. На добраніч.