Бременські музиканти

Жив собі колись осел. Багато-багато років він носив важкі мішки на млин. Тепер він постарів, і ноги його втомилися. «Я ще на щось здатний, — подумав він. — У мене гарний, дзвінкий голос. Піду до міста Бремена й стану музикантом!» І рушив він у дорогу: тюпи-тюп, тюпи-тюп, по довгому польовому шляху, а ранкове сонечко гріло йому вуха.

Незабаром він побачив пса. Той лежав край дороги й важко дихав. «Чого ти такий стомлений, друже?» — спитав осел. «Я постарів, — відповів пес, — і вже не можу бігти так швидко, щоб полювати. Не знаю, куди мені податися». «Ходімо зі мною до Бремена, — сказав осел. — Я гратиму музику, а ти бий у барабан!» Пес замахав хвостом. «Гав! Яка чудова думка!» І вони пішли далі разом.

Потім зустріли кішку з мордочкою сумною, як дощовий день. «Я постаріла, — сказала вона, — і краще посиджу біля вогню, ніж ганятиму мишей». «Ходімо з нами до Бремена! — сказав осел. — Ти так гарно співаєш уночі». «Няв, піду!» А далі вони побачили півня. Він співав, сидячи на хвіртці. «Кукуріку! Нікому вже не потрібно, щоб я будив усіх уранці». «Ходімо з нами до Бремена! — сказав осел. — У тебе найкращий голос на світі». І тепер їх стало четверо.

Бремен був далеко, а вже настала ніч. Четверо друзів зупинилися в темному лісі. Осел і пес лягли під великим деревом. Кішка вмостилася на гілці. А півень злетів на саму верхівку. «Я бачу світло! — гукнув він. — Там, певно, є хатинка». «Хатинка — це тепле ліжко», — сказав осел. «А може, й вечеря», — додав пес. І вони навшпиньки пішли між деревами до маленького золотого вогника.

Осел був найвищий, тому першим зазирнув у вікно. «Що ти бачиш?» — прошепотів півень. «Стіл, повний смачної їжі, — сказав осел, — і сердитих розбійників, які лічать вкрадене золото». У друзів з'явилася одна думка. Пес виліз ослові на спину. Кішка залізла псові на спину. А півень злетів кішці на голову. Раз, два, три — і почався їхній найперший концерт!

«І-а, і-а!» — заревів осел. «Гав-гав!» — загавкав пес. «Няв!» — заспівала кішка. «Кукуріку!» — закукурікав півень. І всі разом з гуркотом ускочили у вікно! Розбійники підхопилися. «Страховисько!» — закричали вони, бо у світлі свічки друзі відкидали одну величезну тінь. Розбійники вибігли за двері й помчали далеко-далеко в ліс, і бігли, аж поки не настав ранок.

Четверо друзів сіли за стіл і смачно повечеряли. Потім кожен знайшов собі найкраще місце для сну. Осел ліг на м'яку солому у дворі. Пес ліг за дверима. Кішка згорнулася калачиком біля теплого попелу в печі. А півень сів високо на даху. Вони задули свічку, і незабаром усі міцно заснули.

Пізно вночі один розбійник підкрався назад, щоб подивитися. Але в темряві засвітилися зелені очі кішки, пес загарчав: «Р-р-р!», осел заревів: «І-а!», а півень закукурікав: «Кукуріку!» Розбійник втік, і більше розбійники ніколи не поверталися. А четверо друзів? Їм так сподобалася хатинка, що до Бремена вони так і не пішли. Вони залишилися там разом і щодня співали свої пісні. А якщо сьогодні ввечері дуже уважно прислухатися, то, можливо, ви ще й досі їх почуєте. На добраніч.