Принцеса на горошині

Жив-був колись принц, який хотів одружитися зі справжньою принцесою. Він мандрував усім світом, щоб її знайти. Зустрічав принцес високих і низеньких, галасливих і тихих. Але чомусь ніколи не був певен, що вони справжні. Завжди щось було не так. І він повертався додому трохи засмучений, бо дуже-дуже хотів знайти справжню принцесу.

Одного вечора знялася страшенна буря. Грім гуркотів: бум, бум! Блискавка спалахувала, а дощ ринув, наче водоспад. Раптом — тук-тук-тук! Хтось стукав у браму замку. Старий король пішов відчинити сам. А там, під дощем, стояла молода дівчина. Вода стікала з її волосся на плащ, збігала в носки черевичків і витікала з-під п'ят. «Добрий вечір, — сказала вона. — Я принцеса, і я заблукала».

«Справжня принцеса? Зараз побачимо», — подумала стара королева. Але нічого не сказала. Вона пішла до гостьової спальні, зняла всю постіль і поклала на самісіньке дно ліжка одну маленьку зелену горошину. Потім поклала зверху двадцять м'яких матраців. А на матраци склала двадцять пухнастих пухових ковдр. Ліжко вийшло таке високе, що залізти на нього можна було тільки драбиною!

«Твоє ліжко готове, дитинко», — сказала королева. Принцеса глянула вгору, і вгору, і ще вище. Вона піднялася довгою драбиною: один щабель, два щаблі, аж на саму гору. «На добраніч», — сказала королева і задула свічку. Принцеса лягла на високе м'яке ліжко. Надворі свистів вітер. Дощ стукотів у вікна. А принцеса крутилася то на один бік, то на другий.

Вона повернулася ліворуч. Повернулася праворуч. Скручувалася калачиком і витягувалася довго-довго. Але що б вона не робила, щось її муляло! «Ой леле, — прошепотіла вона, — що ж це таке?» Вона рахувала овечок. Рахувала зірки. Тихенько наспівувала колискову. Але заснути не могла. Цілу ніч вона крутилася та перевертáлася з боку на бік, аж поки вранці не заспівали пташки.

Вранці королева спитала: «Чи добре ти спала, дитинко?» «Ой, пробачте, але я майже не склепила очей, — чемно відповіла принцеса. — У ліжку було щось тверде. Наче маленький камінчик. Я вся в синцях!» Королева всміхнулася. Король всміхнувся. А принц усміхнувся найширше. Тільки справжня принцеса могла відчути одну крихітну горошину крізь двадцять матраців і двадцять пухових ковдр!

«Ти справжня принцеса!» — сказав принц. І невдовзі він дізнався, що вона ще й смілива, і добра, і дуже вміє розповідати смішні історії. Щодня вони гуляли разом у саду. Розмовляли про зорі, про бурхливу ніч і про довгу драбину. І незабаром принц попросив її вийти за нього заміж, а вона відповіла: «Так».

А горошинка? Її поклали в скляну скриньку в замковому музеї, на м'яку оксамитову подушечку, і там її можна побачити й досі, хіба що хтось її забрав. А принцеса щоночі спала в затишному ліжку з одним матрацом, однією ковдрою і зовсім без горошин. Вона спала так міцно, цілісіньку ніч, як спатимеш і ти сьогодні. На добраніч.